Це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталу окремих господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) прилеглих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На міждержавному рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Бурхливий розвиток межфирменных зв'язків породжує необхідність міждержавного (а в ряді випадків наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження й проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової й валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики. У результаті відбувається створення цілісних регіональних господарських комплексів з єдиною валютою, інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими фондами, загальними наднаціональними або міждержавними органами керування.

Найпростіша форма економічної інтеграції – зона вільної торгівлі, у рамках якої відміняються торговельні обмеження між країнами-учасницями й насамперед мита.

Інша форма – митний союз – припускає поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу й проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн.

В обох випадках міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, для того щоб забезпечити для країн-учасниць однакові можливості в розвитку взаємної торгівлі й фінансових розрахунків.

Більше складною формою є загальний ринок, що забезпечує його учасникам поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішнім тарифом волю пересування капіталів і робочої сили, а також узгодження економічної політики.

Але найбільш складною формою міждержавної економічної інтеграції є економічний (і валютний) союз, що сполучає всі вищевказані форми із проведенням загальної економічної й валютно-фінансової політики.

Економічна інтеграція забезпечує ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін.

По-перше, інтеграційне співробітництво дає господарюючим суб'єктам (товаровиробникам) більше широкий доступ до різного роду ресурсам: фінансовим, матеріальним, трудовим, до новітніх технологій у масштабах усього регіону, а також дозволяє провадити продукцію розраховуючи на ємний ринок всього інтеграційного угруповання.

По-друге, економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн.

По-третє, інтеграційна взаємодія дозволяє його учасникам спільно вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми, такі як вирівнювання умов розвитку відсталих районів, зм'якшення положення на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення, подальший розвиток системи охорони здоров'я, охорони праці й соціального забезпечення.

Однак взаємодія національних господарств розвивається з різним ступенем інтенсивності, у різних масштабах, проявляючись більш чітко в окремих регіонах. Тому необхідно розглянути об'єктивні фактори, що обумовлюють цей процес.